Сьогодні, 27 жовтня, відзначаємо День української писемности та мови.
У наш час українська – це значно більше, ніж засіб спілкування. На початку повномасштабного вторгнення слова: паляниця, крамниця, залізниця, полуниця та інші – стали своєрідними маркерами, що допомагали розпізнати свого, відрізнити ворога й подекуди – вберегти життя.
Та її сила не обмежується здатністю захищати. У звичайному «добридень» – побажання добра, у «спасибі» – відлуння давнього «спаси Боже». Ми промовляємо їх, часто не замислюючись, а за ними – уявлення наших предків про вдячність, захист і людські стосунки.
Вона зберігає й те, що намагаються відібрати силою. На тимчасово окупованих територіях українське слово живе в захованих книжках, у Святому Письмі, у написах на стінах, у листівках, які бережуть і передають потайки. Іноді достатньо одного речення, щоб нагадати: тут є люди, для яких Україна – не просто назва на карті, а частина власного життя.
Мова – наш духовний щит, але водночас і наша пам’ять, яку неможливо знищити, поки є кому її передавати. Вона поєднує тих, хто беріг українське слово крізь заборони, тих, хто говорить ним сьогодні, і тих, хто ще тільки вчитиметься називати ним світ.
Бережімо українську не лише у святкових промовах. Бережімо її у щоденному виборі слів, у розмовах із дітьми, у книгах, які читаємо й в повазі до тих, хто зберіг її та продовжує зберігати для нас.
З Днем української писемности та мови!