Є імена, які назавжди залишаються в пам’яті громади. Є історії, про які неможливо говорити без болю. І є родини, для яких війна не закінчується навіть через роки…
Сьогодні у Сновському історичному музеї відбулася виставка, присвячена пам’яті нашого загиблого земляка — Олександра Роговенка, солдата, гранатометника стрілецького взводу, позивний «Меч».
Олександр народився 4 серпня 1976 року в селі Тур’я. Згодом родина переїхала до Сновська. Тут він навчався міській школі №1, потім — у місцевому училищі. Про його шкільні роки на заході тепло згадувала перша вчителька Олександра — Марія Андріївна Біба.
Після навчання Олександр свою строкову службу пройшов у Криму, працював у Тур’ї, згодом – поїхав на роботу у будівельні організації до Києва, а потім працював у Хорватії.
Перед початком повномасштабного вторгнення повернувся у Київ. А далі почалася війна, яка змінила життя мільйонів українців.У перші дні повномасштабного вторгнення Олександр не стояв осторонь. Він допомагав людям похилого віку, самотнім та немічним спускатися в укриття, шукав і роздавав їм гуманітарну допомогу.
Він допомагав, бо не міг інакше. А згодом прийняв ще одне важке рішення — піти захищати Україну від російських окупантів.
Олександр – із родини віруючих людей. “Згодом і сам проклав свій шлях до Бога”, — розповідає його батько. Саме в цей період він почав писати глибокі, філософські вірші про Бога, любов, життя. Записував їх в окопах, між боями, у звичайні зошити. Ці зошити батьки зберегли й передали до музею, аби думки та слова їхнього сина залишилися не лише в родині, а й у пам’яті громади. Олександр також записував відео, на яких декламував власні вірші.
Захищаючи Україну від російських окупантів 12 вересня 2022 року Олександр загинув у боях за звільнення Лисичанська. Він отримав поранення, несумісні з життям. Його позивний — «Меч». І це ім’я сьогодні звучить особливо символічно. Адже Олександр став на захист своєї країни не заради слави чи нагород. Він просто робив те, що вважав своїм обов’язком.
Під час заходу мати Олександра ввімкнула всім присутнім відеозапис зроблений сином. Це був особливий момент — коли голос захисника, якого війна забрала вже 4 роки тому, прозвучав у стінах музею… Кожен відчув, що за образом мужнього воїна — людина надзвичайно чутлива і духовна.
На виставку прийшли односельці Олександра, однокласниця, жителі міста і заступник міського голови Сергій Силенок. Він висловив подяку батькам за сина-патріота і зазначив, що пам’ять про всіх воїнів, і Олександра, історію про якого ми всі почули сьогодні, має залишатися в кожного в серці та передаватися з покоління в покоління.
Мабуть, найважче усвідомлювати, що ця історія для родини досі не має крапки, бо Олександр не похований. Його тіло не вдалося забрати з поля бою. Тому біль батьків не вщухає. Вони продовжують чекати на можливість забрати сина додому, віддати йому останню шану та поховати на рідній землі.
Виставка в музеї діятиме протягом тижня. Запрошуємио прийти й перглянути її. На виставці представлені нагорода Олександра, його особисті речі, його вірші.
Такі заходи потрібні не лише для того, щоб згадати воїна. Вони потрібні, щоб зберегти людину в пам’яті такою, якою вона була насправді — з її мріями, добрими справами, думками, вірою, любов’ю до людей і своєї землі.
Олександр віддав за Україну найдорожче — своє життя.
Пам`ятаємо його, бережемо його слово!
Світла пам’ять і шана Герою.
Відділ організаційної роботи, інформаційної діяльності та зв’язків з громадськістю