30 серпня у світі відзначають день, присвячений пам’яті зниклих безвісти.
«Зник безвісти» – два чи не найстрашніших слова в житті того, хто їх чує. Слова розпачу і, водночас – надії.
Сьогодні доля 85-ти наших земляків залишається невідомою. Серед них — один цивільний, наш колега, староста Новоборовицького старостинського округу Анатолій Сірий. Відомо також, що 8 наших земляків перебувають у ворожому полоні, двоє з них — цивільні. За кожною цією цифрою — не статистика. За кожним числом — людина. Чиїсь батько. Син. Чоловік. Брат. Друг. Людина, чийого повернення щодня чекають удома.
Родини зниклих не мають можливості просто «жити далі». Вони чекають дзвінка. Повідомлення. Будь-якої інформації. Вони шукають, звертаються, пишуть, їдуть, запитують, моляться. Вони вчаться жити з невідомістю, хоча ніхто не повинен був проходити через таке випробування. Їхнє чекання — це любов, яка не здається.
Саме тому символом зниклих безвісти за особливих обставин в Україні став блакитно-чорний прапор «Між небом і землею». Блакитний колір нагадує про небо, віру та світло надії, а чорний — про невідомість і біль, у якому щодня перебувають родини.
Поруч із ним можна побачити й біло-чорний прапор Надії. Білий — це віра у свободу, звільнення та повернення додому. Чорний — біль, страждання та випробування, через які проходять ті, хто чекає.
Ми не знаємо, скільки ще триватиме це очікування. Але знаємо одне: зниклий безвісти — не забутий. Ми пам’ятаємо кожного. Ми підтримуємо кожну родину, яка чекає. Ми віримо, що навіть після найтемнішої ночі настає світанок.
І понад усе хочемо одного — щоб двері кожного дому, де сьогодні чекають, відчинилися для тих, кого так довго не було. Щоб замість слів «зник безвісти» одного дня прозвучало найважливіше: «Він повернувся додому».
Нехай ця надія живе.
Поки живе надія — можливе все!
Відділ організаційної роботи, інформаційного забезпечення та зв’язків з громадськістю