(Клуб залізничників 1927 року, дерев’яний шедевр, м.Сновськ)
Історія кожного населеного пункту є індивідуальною і неповторною. Свою цікаву, і на жаль не досить об’єктивно висвітлену історію, з точки зору опрацювання наявної документальної бази, має і наше місто. За майже 150 років існування населеного пункту його історія так і залишається не вивченою. Історія Сновська, відображена у доробках працівників музею часів Радянського Союзу, будь – яких інших друкованих джерелах радянської доби, є яскравим прикладом подання історичних процесів і подій цього періоду, виключно як підтвердження революційної боротьби населення Сновська за встановлення радянської влади та боротьбі М.О.Щорса, легендарного начдива, що віддав своє життя за ідеї більшовизму, що також є досить умовним фактом. А будь – які інші суспільні процеси, постаті, економічний стан, культурне життя, те з чого складається загальна картина життя невеликого містечка залишилась поза увагою. Та, навіть, легенда про виникнення населеного пункту, дякуючи смоленському селянину, а значить дякуючи росії( бо хто ж, як не вона нас заснувала), міцно укорінилась у головах наших людей і по сьогодні.
І хоча пройшло вже не мало часу, втрачено багато можливостей, проте фонди ЧОДА все ж налічують певну кількість матеріалів, які допомагають відновити реалії, що відбувались у Сновську майже сто п’ятдесят років тому, розвінчати міфи та поглянути на Сновськ з іншої точки зору.
Почнемо з дати заснування, а саме 60 – ті роки 19 сторіччя, коли на території сучасного міста нібито виник хутір Коржівка, засновником якого був смоленський селянин Корж. Саме він, після відміни кріпосного права, на плоту, річкою( до речі Снов не протікає по території смоленської області) дістався нашого краю і оселився на вільних землях, у лісі, вирубавши дерева. Проте, чи могло таке бути? Відміна у 1861 році кріпосного права справді дала селянам певну свободу і стала лише початком аграрних реформ у російській імперії. Законодавство 60 – х років створило величезні, майже непереборні, труднощі на шляху переходу селян з однієї общини в іншу та переселенню у сприятливіші для землеробства райони. Фактично лише помісні селяни дрібнопомісних дворян, як такі, що не одержали після скасування кріпацтва земельних наділів, мали право після закінчення дев’ятирічного строку перебування у стані тимчасовозобов’язаних (1870 рік) переселятись на казенні землі. Отже дата заснування хутора нібито у 60 – ті роки 19 століття є вигадкою, як і саме існування смоленського селянина Коржа, адже жодні спогади старожилів, які оселилися у Сновську за часів будівництва залізниці також не містять свідчень про міфічного Коржа та його смію. Немає прізвища Корж і у списках жителів Сновська кінця 19 ст.
У офіційних статистичних джерелах цього періоду теж немає згадки про Коржівку. Так у Чернігові у 1866 році вийшов «Список населенных мест Черниговской губернии», згадки про Коржівку в ньому немає. Крім того не існувало ніяких вільних земель. Всі землі були або приватному володінні, або у володінні монастирів, або казенні. Територія сучасної Сновщини не була дикою та незаселеною. І не могло тут бути «вільних земель», де оселився Корж.
Першою згадкою про Коржівку у статистичному друкованому джерелі, яку вдалося віднайти є видання «Волости и важнейшие селения Европейской России.» – СПб., 1880-1886, коли ст. Сновська вже існувала і була важливим економічним об’єктом. Третій випуск цього видання був присвячений малоросійським губерніям, в тому числі і Чернігівський. На 108 сторінці у розділі 4, присвяченому Городнянському повіту знаходимо: Коржовка,хутор, б.г. при р.Снов, дв.2, ж.13; ст.ж.д., п. дв., п.в., 6 лвк.. Отже, враховуючи те, що статистичні дані, збирались у той час довго, випуск 1880 року, містив дані за 70 – ті роки 19 сторіччя. Коли почали у 1871 – 72 роках будувати станцію, хутір Коржівка нараховув всього 2 двори, де проживали 13 жителів.
Станція Сновськ була абсолютно окремим населеним пунктом, яка і в статистичних збірниках, і в записах метричних книг церкви села Носівка згадується як станція Сновська, не селище ,не хутір, не село, а саме станція, де проживали ті, хто приїхав на роботу на будівництво та обслуговування залізничних об’єктів, на роботу у депо. Згодом на станцію приїхали і інші люди, які займалися торгівлею, кустарним ремеслом, іншими видами діяльності. Станція поклала початок заселенню Коржівки, як найближчого населеного пункту, що прилягав до станції і знаходився неподалік від волосного центру, але аж ніяк існування Коржівки з населенням 13 душ і двома дворами не вплинуло на розташування станції. Тому вважати першою назвою нашого міста – Коржівка є, на мою думку, помилковим.
Будівництво станції Сновська та депо станції розпочалось на початку 70 років 19 сторіччя. У 1870 році Комітет залізничних доріг дав дозвіл на перспективне будівництво в Росії 24 залізниць. З кінця 60 – х років уряд Росії стає на шлях необмеженого покровительства приватним залізничним товариствам, гарантуючи їм не тільки високі доходи, але надання будівельного капіталу. У 1871 було вирішено обрати концесіонерів для будівництва Лозово – Севастопольської та Ландваро – Роменської залізниць. Концесію на будівництво Ландваро – Роменської залізниці отримав Карл Федорович фон Мекк. Це була одна із залізниць , збудована у 1871 – 1874 р.р. на кошти приватного капіталу – товариства Ландваро – Роменської залізниці. Рух по залізниці відкривався ділянками:
Вілейськ – Мінськ (173 версти) – 14 січня 1873 року
Мінськ – Бобруйськ(140 верст) – 16 вересня 1873 року
Бобруйськ – Гомель(142 версти) – 17 листопада 1873 року
Гомель – Бахмач (184 версти), серед неї ділянки:
Гомель – Сновська, увійшла в дію у січні 1874 року
Сновська – Бахмач увійшла в дію у травні 1874 року
Бахмач – Ромни (74 версти) – липень 1874 року
У 1876 році Ландваро – Роменська залізниця була об’єднана із збитковою Лібаво – Кошедарською залізницею у Лібаво – Роменську залізницю, яка з’єднувала Балтику і Україну. У 1891 році держава викупила цю залізницю і передала у підпорядкування Міністерства шляхів сполучення. Лібаво – Роменська залізниця з’єднала хлібородні райони України з єдиним незамерзаючим в російській імперії портом Балтійського моря – Лібавою. Значення дороги підсилювалось дякуючи перетину з іншими впливовими залізницями європейської частини російської імперії. Отже позитивний факт наявності впливової залізничної гілки, наявності залізничних об’єктів посприяв швидкому розвитку станції Сновська і збільшенню кількості населення. За двадцять років 1872 до 1890 – х років станція значно розширила свої межі. Виникло багато нових вулиць, на яких будували будинки машиністи, працівники депо, заможні лісоторговці, ресторатори, домовласники та інші. Землі, які забудовувались, належали селянам с. Носівка, які продавали земельні наділи для будівництва або здавали їх в оренду, з правом будівництва. За переписом 1897 року станція Сновська та пристанційна Коржівка разом нараховували вже майже три тисячі населення. Ймовірно, що після перепису 1897 року, Коржівка та станція Сновська були об’єднані і стали називатись селище Сновськ.
Населення у 1897 році налічувалось 2 200 мешканців, 1926 року — 6 850 (35,5 % становили українці, 35,3 % євреї, 16,0 % росіяни; станом на 1939 рік: 60, 36 та 4 % відповідно).
За інформацією директора Сновського історичного музею
7 березня 1923 року, після утворення УСРР, Президія ВУЦВК прийняла постанову «Про новий адміністративно-територіальний поділ Чернігівщини». В ході проведення реформи було виділено Сновський район і Сновська округа.
До Сновського району увійшли 18 навколишніх сіл, а до Сновської округи — територія 11 районів (Городнянський, Добрянський, Корюківський, Менський, Охрамієвицький, Синявський, Сновський, Сосницький, Тупичівський, Холминський, Чорнотицький). Сновська округа проіснувла до серпня 1925 року.
У березні 1923 року Сновськ як значний (за кількістю населення, станом розвитку промисловості, торгівлі) населений пункт був віднесений до категорії міст з населенням 7676 чоловік.
Виділення Сновська як міста, окружного і районного центру відіграло позитивну роль у розвитку нашого краю. У 1920-х роках в промисловості Сновська провідну роль відігравало локомотивне депо та залізнична станція, де працювала третина дорослого населення міста. Крім депо, у Сновську діяли 3 лісопильних заводи, майстерні протипожежного устаткування, торговельні підприємства. Всього — 37 державних і приватних підприємств. Житловий фонд міста становив 719 будинків. У селах району промисловість була представлена Петрівським винокурним заводом, Тихоновицьким лісозаводом, Новоборовицьким винокурним заводом.
У 1920-х роках у Сновську створюється перша народна лікарня на 35 ліжок (до цього обслуговуванням населення займався фельдшерсько-акушерський пункт). Працювали 3 лікарі та 17 медичних працівників.
Статус міста Сновськ отримав у 1924 році. У 1924 році із закладів освіти та культури у Сновську побудовані 3 школи: 2 трудових семирічних та 1 залізнична, 1 лікнеп, 1 школа фабзавучу, яка була створена для підготовки кваліфікованих кадрів робітників промислових підприємств, 1 бібліотека, 4 клуби, 2 театри. У кожному селі Сновської округи діяли неповні школи, а в Рогізках таких шкіл було 3. У Нових Боровичах діяла семирічна школа.
Впродовж 1930-х років продовжувалась подальша розбудова Сновська як міста і районного центру. Відкривалися нові промислові підприємства: обозоремонтний і шкіряний заводи, артіль «Червоний тартак», ділянка лісосплаву, МТС тощо.
За 15 років існування Сновська як самостійної адміністративної одиниці змін зазнала соціально-культурна галузь. Збільшилась кількість медичних закладів (діяла районна і залізнична лікарні, поліклініка, дитяча консультація, санепідемстанція, тубдиспансер). Медперсонал міста налічував уже 15 лікарів і 49 медпрацівників. Збільшення кількості середнього медперсоналу стало можливим завдяки відкриттю в місті у 1936 році школи медсестер. Крім того, 1935 року була відкрита залізнично-технічна школа, яка готувала паровозних машиністів, інших спеціалістів середньої ланки для роботи в депо, інших залізничних службах. Збільшилась кількість вчителів, які викладали в 3-х середніх школах, до 81, а кількість учнів становила 1920. Місто нараховувало 9 бібліотек з фондом понад 20 тис. екземплярів. У 1939 році було відкрито музей.
У 1935 році Постановою ЦВК місто Сновськ перейменовано в місто Щорс, а Сновський район — у Щорський на честь Миколи Щорса.
Друга світова війна
Подальший розвиток міста і району був перерваний у 1941 році початком німецько-радянської війни. Район було окуповано в кінці серпня — на початку вересня 1941 року і відновлено радянську владу у вересні 1943. Під час окупації масові вбивства у міському парку здійснили угорські війська під командуванням генерала З. Алдя-Пап.
За два роки німецької окупації та чотири роки німецько-радянської війни Сновщина зазнала тяжких втрат та матеріальних збитків. 9959 чоловік воювали на фронтах, 4874 з них — загинуло. У Німеччину на примусові роботи вивезено 3429 жителів, за період окупації розстріляно 6596 чоловік мирного населення. Загалом вартість нанесених збитків району становила 476 млн крб.
Другий радянський період
Одразу після відновлення радянської влади 27 вересня 1943 року міськвиконком ухвалив рішення про мобілізацію всіх ресурсів для відбудови. Протягом 1943-44 років у місті було відновлено роботу всіх життєзабезпечуючих підприємств: пекарні, водонапірної башти, електростанції, школи. Через місяць після «звільнення» відкрився рух через станцію Сновська.
У 1950—1980 років чимало робіт здійснювалось з благоустрою міста та сіл району. Сновськ поступово перетворився на ошатне поліське містечко, славне своїми людьми та досягненнями. У грудні 1961 року відкрилася музична школа.
Доба незалежності
6 березня 1992 року до складу Сновська приєднано село Носівка.
27 вересня 2016 року, в ході децентралізації, утворена Сновська міська громада.
17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Сновського району, місто увійшло до складу Корюківського району[5].
Російсько-українська війна
Під час російського вторгнення в Україну Сновськ та громада були тимчасово окуповані російськими загарбниками з 24 лютого по 03 квітня 2022 року..25 березня 2022 року окупанти взяли у полон міського голову, звільнили його лише 31 березня 2022 року.
З 28 лютого 2025 року Сновська громада увійшла до зони активних бойових дій із функціонуванням держаних електронних ресурсів (Наказ №376 від 28.02.2025 року Міністерства розвитку громад та територій України, який набрав чинності 20 березня 2025 року)
ІСТОРИЧНІ ФАКТИ ПРО СНОВЩИНУ
Територія нинішньої Сновської громади – історична частина Чернігово-Сіверщини від князівської доби. Залишки городищ знаходили біля сіл Старі Боровичі, Тихоновичі, Хрінівка, Гірськ. Та їх розвиток був перерваний – до козацької доби.
Адміністративний центр громади, місто Сновськ, виник як хутір Коржівка у другій половині ХІХ ст.
Найімовірніше, назва пішла від слова корж – тобто відруб, хутір – тут утворилося робітниче поселення під час будівництва Лібаво-Роменської залізниці. Первісно населений пункт належав до Великощимельської волості Городнянського повіту Чернігівської губернії. У 1873 р. почала працювати залізнична станція Сновськ та локомотивне депо. Вони мали вирішальний вплив, адже потребували значного числа кваліфікованих інженерних працівників та робітників. Серед перших домінували поляки, вимушені переїхати сюди через тиск царського уряду. Залізничні робітники – це євреї, українці, білоруси, росіяни. Вище середнього чисельність людей праці, що вимагала гарної освіти, сприяла створенню в Сновську атмосфери своєрідного інтелектуального осередку. Саме місто було досить чітко розділено залізницею на єврейську частину (половина населення) та україно-білорусько-російську. Однак залізниця та депо міцно поєднувало обидві частини – спільні робітничі дружини не допускали погромів, наприкінці 1917 р. Сновська рада робітничих та солдатських депутатів відмовилася допомагати червоногвардійським загонам в їх боротьбі проти Української Центральної ради. Сновськ відомий як батьківщина командира Червоної армії Микола Щорса (син машиніста локомотива, білорус за походженням). Втім він був вбитий своїми через підозри в «українському націоналізмові» та ймовірний намір перейти на сторону Директорії УНР.
У 1923 р. Сновськ стає центром району, 1935 р. перейменовано на місто Щорс (стару назву повернуто у 2016 році). Трагічні події періоду ІІ світової війни у Сновську, що пов`язані з єврейською громадою міста, зображені у романі Анатолія Рибакова «Важкий пісок».
Сновськ – батьківщина відомих діячів культури: «Моцарта диригування» – диригента Натана Григоровича Рахліна, класика американського абстракціонізму Джулса Оліцкі (Jules Olitski), а також дисидента-одинака Леоніда Тереховича (с. Кучинівка).
Сновська територіальна громада була створена у 2016 р. Це була перша в області громада повністю створена на базі району. В основі була ідея максимального збереження існуючих управлінських структур із наступною заміною необхідних ланок. Вирішальний аргумент – крім Сновська іншого центру тяжіння немає. Зрештою всі 24 сільські ради та Сновська міська рада дали відповідну згоду.
Перші вибори відбулися 18.12.2016, у січні наступного року вона перейшла на прямі міжбюджетні відносини. Тоді до складу Сновської міської ради увійшло 57 населених пунктів, на базі колишніх сільських рад було утворено 24 старостинські округи з адміністративним центром у м.Сновськ. Наступні урядові рішення та місцеві вибори 25.10.2021 жодним чином не вплинули на межі громади. Рішенням дванадцятої сесії Сновської міської ради 8 скликання 26.11.2021 № 18-12/VІІІ кількість старостинських округів була скорочена до 15, а саме: Великощимельський, Гірський, Займищанський, Кучинівський, Новоборовицький, Петрівський, Рогізківський, Смяцький, Сновський, Сатроборовицький, Староруднянський, Суничненський, Тихоновицький, Тур`янський, Хотуницький.
На початку нинішньої російсько-української війни Сновська міська територіальна громада була окупована російськими військами та звільнена від окупації 03.04.2022 року. З 22.06.2022 року належить до території можливих бойових дій.
На території громади розташовані дві пам`ятки, що занесені до Реєстру пам`яток національного значення, обидві – археологічні на околицях с. Хотуничі, в сторону с. Петрівка.
В м. Сновськ у відмінному стані збереглася історична споруда локомотивного депо. Приміщення досі використовується за своїм прямим призначенням, тобто – для ремонту залізничної техніки та, зокрема, паровозів. На території депо існує його музей, однак вхід до нього обмежений через режимність об`єкту.
В місті діє Сновський історичний музей (комунальна установа міської ради). Він має два відділи: історичний та будинок сім’ї залізничника (кін. ХІХ ст.). Останній – унікальна за станом збереження пам`ятка побуту залізничників зазначеного періоду. У музеї представлено предмети, що розповідають про перші поселення людини на території краю, народні промисли та ремесла, етнографічні особливості місцевості. Є унікальна колекція рушників Сновщини та зразки регіонального костюму. Створена нова експозиція, присвячена подіям сучасної російсько – української війни.
У селі Єліне до нападу рф функціонував Музейно-меморіальний комплекс партизанської слави «Лісоград» як підрозділ Чернігівського обласного історичного музею ім. Василя Тарновського. Однак напад росії та знищення села призвели до припинення його роботи.
У с. Кучинівка збереглася хата Леоніда Тереховича, – талановитого місцевого поета – дисидента, на якій є меморіальна дошка. Однак вона не меморіалізована.
Окраса Сновщини – різьблені віконниці з наличниками та візерунками в дерев`яних будинках. Через модернізації приватних приміщень ця складова культурної спадщини тяжіє до зникнення. Зразком цікавої дерев`яної архітектури першої половини ХІХ століття є колишній клуб залізничників.
До унікального культурного надбання Сновщини належить місцева кухня, традиційний народний одяг, говірка та пісні – вони відрізняються колоритом Полісся, а водночас – зберегли релікти доби Русі. Й через століття дійшли до сьогодення.