Положення про права та основні свободи людини, що містяться у статтях Статуту Організації Об’єднаних Націй (далі – ООН), стали основою становлення нового інституту права –міжнародного захисту прав людини.
10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН затвердила Загальну декларацію прав людини (далі – Декларація), яка проголосила центральний пункт концепції прав людини – зобов’язання поважати права людини. Статтею 2 Декларації встановлено, що кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища. Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядованою або як-небудь інакше обмеженою у своєму суверенітеті.
10 грудня відзначається в усьому світі, як День прав людини. Права людини набули цінності, яка належить усьому міжнародному співтовариству. Права людини отримали закріплення в міжнародному праві, як правовий стандарт, до якого повинні прагнути всі народи і держави. З моменту визнання цих прав кожна людина набувала певного правового статусу відповідно до міжнародного гуманітарного і, разом із ним, національного права.
Комплекс міжнародних документів –Загальна декларація прав людини 1948 року, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийняті ООН
у 1966 p.
Кожна країна світу, що взяла на себе зобов’язання виконувати міжнародні конвенції, у тому числі що стосуються прав людини, повинна керуватися принципами і нормами цих конвенцій у своєму внутрішньому законодавстві, а також зобов’язана створити умови для здійснення і захисту прав кожної людини. Майже всі сучасні конституції демократичних держав мають норми, які у загальній формі гарантують непорушність основних прав людини.
Також слід зазначити, що Україна є стороною практично всіх багатосторонніх конвенцій ООН в галузі прав людини.
В Україні права людини закріплені в Конституції України. Окремий розділ присвячено правам і свободам людини і громадянина, в якому вказано:
1) всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах;
2) права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними;
3)права і свободи людини і громадянина не є вичерпними;
4) Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод;
5) права будь-якої людини є універсальними (вони належать усім людям в будь-яких ситуаціях незалежно від соціального становища), вродженими (вони вже належать кожній людині лише за фактом народження) і невід’ємними (неможливо позбавити індивіда цих прав, неможливість його добровільної відмови від цих прав).
До особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, відносять право на:
– життя (ст. 27);
– повагу своєї гідності (ст. 28);
– особисту свободу і недоторканість (ст.29);
– таємницю особистого життя (ст.ст. 31, 32, 51, 52);
– недоторканність житла (ст. 30);
– свободу світогляду і віросповідання (ст. 35);
– свободу пересування та право вільного вибору місця проживання (ст. 33);
– охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49);
– судовий захист своїх прав (ст. 55);
– відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної і моральної шкоди, завданої органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (ст. 56);
– свободу від зобов’язання виконувати явно злочинні розпорядження і накази (ст. 60).
На сьогодні дуже важливо, щоб кожна людина знала свої права, які визнані державою та суспільством. Права людини не даруються державою, а належать кожному від народження.
Жодна країна світу не може вільно порушувати права людини, виходячи зі своїх внутрішніх інтересів.
У Конституції України закріплена ціла низка як традиційних, так і нових гарантій прав та свобод людини та громадянина, які дозволяють кожному громадянину обирати вид своєї поведінки, користуватися економічними й соціально – політичними свободами та соціальними благами як в особистих, так і в суспільних інтересах.
Більшість прав і свобод, закріплених у загальній декларації прав людини, знайшло своє відображення в Конституції України. Зокрема, у відповідності із ст. 23 Загальної декларації прав людини вільне обрання праці або вільне погодження на неї проголошене у ч. 1 ст. 43 Конституції України. Гарантуючи це право, держава, як зазначається у ч. 2 ст. 43 Конституції, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на працю, згідно з положенням ст. 43, включає право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Окрім того, стаття 43 Основного Закону забороняє використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах.
Також Конституція України закріплює право громадянина на відпочинок, що також проголошено у ст. 24 Загальної декларації прав людини та витікає з вимог ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи в нічний час (ст. 45 Конституції України).
Державі належить контроль за організацією та умовами найманої праці. Юридичні гарантії права на працю містяться у чинному законодавстві (в нормах трудового, адміністративного, цивільного, кримінального права). Захист трудового права здійснюється державними органами, в тому числі Управлінням Держпраці у Чернігівській області.
Управління Держпраці у Чернігівській області